Як і обіцялося для тих, хто детальніше цікавиться розповіддю про прапор, який був присутній на нашому Першому Уроці, ставлю уривок з допису Альбіни Ткаченко про враження літа, а саме про День Незалежності у Полтаві та український прапор:  

"До Дня Незалежності.          Сьогодні йду до Сонячного парку нашого міста, це практично в центрі, поблизу Краєзнавчого музею та пам'ятника Шевченку, на виступ з хором музичної школи. А ще несу з собою, як на мене, унікальний прапор, який декілька разів побував на значних месах з молитвою за Україну в церкві Пресвятої Діви Фатімської у Лісабоні та місті  Фатіма, Португалія

Фатіма – місто в Португалії, в окрузі Сантарен. Один з найвідоміших центрів християнського паломництва. До міста Фатіма сьогодні приїжджають тисячі паломників з усього світу, з різними молитвами, але найбільше з молитвами про мир, бо самій появі Діви Марії трьом пастушкам передували молитви Ангела Миру, а явлення відбувалися у розпал Першої світової війни.”.З 13 травня по 13 жовтня 1917 Діва Марія являлась дітям 6 раз в 13-й день кожного місяця.13 липня 1917 Богородиця відкрила дітям так звані “Три таємниці”, їх ще називають “Три секрети”, “Три послання”. Брат і сестра згодом померли, а їхня кузина Лусія стала черницею і дожила до 98 років. У посланнях Богородиці передбачення і пересторога про найбільші війни світу, і те, що відбувається зараз в Україні, може обернутися величезною загрозою для всього світу, якщо люди не зупиняться задля миру. Отож і їдуть люди з молитвами до Пресвятої Богородиці найчастіше у Фатіму до каплиці Святої Діви Марії або до церкви Пресвятої Діви Фатімської у Лісабоні. Ці міста розділяє відстань майже 130 км-саме такий шлях подолав цей український прапор вперше у 2014 році. Як же потрапив такий прапор до мене? Це ще одне грандіозне враження мого літа. Цього року у своїх батьків гостював дядя Сергій, а точніше Сергій Володимирович Заїка--колишній мамин однокласник і дуже цікава особистість. Сергій Володимирович вже понад десять років живе і працює в Португалії, займається інженерним будівництвом, бо виявилося, що працювати за спеціальністю, яку він отримав ще у Полтавському будівельному інституті (зараз Полтавський технічний університет), простіше за кордоном, і він обрав  замість стояти на базарі чи бігати у пошуках хоч би якої роботи просуватися до своєї мрії там, де його знання більше потребують і поважають. Виявилося, що коли маєш розумну голову на плечах і не боїшся застосувати свої вміння і таланти, тебе зрозуміють і сприймуть у будь-якій точці планети,а коли за це достойно платять, ще приємніше. Зараз Сергій Володимирович займається механікою будівництва шляхопроводів, має кваліфікаційні ліцензії та сертифікати європейського рівня, входить до спілки інженерів Португалії, які частенько вражаються високій якості освіти, яку він мав від самого початку(а дядя Сергій говорить:"Так нас цьому навчали в інституті, а ще навчили бути допитливим у професії і не зупинятися у своєму зростанні". Особисто я думаю, що справа ще і у самій людині та родині, де зростаємо. У родині Сергія Володимировича завжди цінували найкращі надбання, цікавилися історією, наукою, культурою як українською,так і світовою. І досі жодне сімейне зібрання не буває там без гарної пісні, гумору в колі друзів, а справжньою берегинею родини є його мама Наталя Павлівна. Як же мені сподобалися оті дорослі розмови на різні теми-серйозні й не дуже, розповіді про Португалію та інші країни, де побував дядя Сергій, турбота і гостинність його мами, а ще як пишається своїм сином батько Володимир Павлович тихенько,але так промовисто всміхаючись в охайні вуса!) Ще б пак,механізми, які монтує Сергій Володимирович допомогають будувати дороги, тунелі, мости у горах, піднімаючи платформи на висоту 35-60 метрів. Дивовижно! Неймовірно цікаво бути залученим до роботи, результат якої буде корисним для людей ще багато-багато років. Здається, маючи досвід роботи не лише у Португалії, а у Мексиці, Перу, Бразилії, інших країнах, такий спеціаліст міг би змінити багато що на краще в Україні, та чи є на це можливість,чи дадуть діяти, і що вдієш один?...От і доводиться шукати однодумців серед молодої діаспори українців у Португалії, а їх чимало, тих, хто за тисячі кілометрів від Батьківщини не забувають свого роду, переймаються клопотами і потребами своєї країни, підтримують свій народ.У центрі Лісабону збираються українці, які перебувають у Португалії, щоб привернути увагу країни і світу до України та подій на її території. А ще  вони частенько бувають на великих молебнях за Україну в прославлених церквах Пресвятої Богодиці, яку в народі там просто називають Фатіма за місцем подій і традиціями, що склалися. Вперше  до такої ходи Сергій Володимирович долучився у 2014 році, але вирішив йти один і подолав 127км шляху під українським прапором, присвятивши похід і молитву річниці Незалежності України. На прапорі знайдеться напис "Фатіма. 13.08.2014"  Нині вже три роки поспіль він буває на подібному паломництві у час, який може присвятити цій справі, але обов'язково 13 числа у період з травня по вересень, бо вважається, що саме в такі дні молитва найсильніша. У Соборі Фатіми проходять значні урочисті меси, збираючи величезні аудиторії, які складаються з людей різних національностей, різної долі та діяльності, але їх об'єднує віра і велике сподівання на мир. Українці приходять у національному одязі, тому більшість португальців знають, що можна розпитати, щоб дізнатися "з перших вуст",вже не просто, де знаходиться Україна, а про ситуацію в країні, про людей, нашу культуру і сучасні прагнення. Йдучи таким шляхом уперше, Сергій Володимирович запевнився,що рішення  було знаковим, бо усі дороговкази до Фатіми синьо-жовтого кольору "Наче 97 років тому знали, що я піду тут з нашим прапором", -коментував він. Довготривалий шлях долав як справжній прочанин, позбавивши себе комфорту, йдучи пішки, харчуючись тим, що знаходив (ягоди,фрукти). Наступного 2017 року буде 100 років з моменту явлення образу Святої Діви Марії у Фатімі. Відзначення має зібрати священників і представників різних церков і вірувань разом,схиляючи до взаємопорозуміння, миру і толерантності. Яка чудова ідея єднання! І цього року до приїзду в Україну С.В.Заїка побував на великому молебні 13 червня, де молився за мир і злагоду в Україні, її успішність у світі та благополуччя народу. Прапор привіз в Україну і хоче, щоб люди знали, що один із символів держави впізнаваний у світі і  перегукується із символікою найважливіших сподівань у різних країнах. Тож з дозволу мами Сергія Володимировича я беру з собою прапор показати знайомим і вчителям, а також понесу на Перший урок в День Знань, бо тема для нього єдина,адже моїй Україні-25.  Хочеться вірити, що українців, які так вболівають за нашу Батьківщину, незалежно де:у нас в країні чи у мандрах по світу з різних причин, ставатиме більше; тих, хто мислить, вчиться, вдосконалюється, щоб приносити користь собі й людям, змінювати світ на краще і розвивати Україну.  Щиро бажаю усім вірити в свою країну і свої сили, знати, що навіть найменші наші дії і зусилля можуть об'єднуватися у великі досягнення."