Поки ви підбираєте одяг, дошиваєте сукні, сподіваюся, уважно дослухаєтеся до порад хореографів; вивчаймо поступово історію та етикет балів, щоб бути у темі та відповідній атмосфері.

Послідовність танців під час балу утворювала чітку композицію. Кожен танець, що має свої настрої і теми, задавав визначений стиль не тільки рухам, але і розмовам. Ланцюг танців організовувала і послідовність настроїв - бесіда була такою ж невід’ємною частиною танцю, як рух і музика. Бал мав свої правила, свою послідовність танців і свій етикет, особливі для кожного історичного часу. Обов'язковим для балу був оркестр чи група музик. Танці під фортепіано балом ніхто не вважав. Наприкінці балу завжди була вечеря і дуже часто додаткові розваги: невеликий виступ спеціально запрошених митців чи любителів – співаків та музикантів з числа гостей, живі картини, навіть самодіяльні вистави.

У XIX ст. бальний етикет ускладнився, а танці, навпаки, стали простішими, й танцювати тепер могла людина, майже не навчена танцям. Танцювали мазурку, вальс, польку, а зі стародавніх танців - полонез і французьку кадриль (контрданс).

У багатьох відношеннях бали тієї пори продовжували традиції балів XVIII ст. і вирізнялися розкішшю й вигадливістю. Із середини сторіччя значного поширення набули загальнодоступні бали для різних верств населення. Навіть продавці магазинів, домашня прислуга, кравчині могли ходити на такі бали. Тут же можна було бачити студентів, художників, дрібних чиновників та інших.

Найвеселішими і найневимушенішими бували зазвичай бали сімейні. Їх пристосовували до сімейних свят, запрошували рідню і близьких знайомих - як правило декілька десятків осіб. Виділяли у бальній родині також маскаради, благодійні бали, на які продавали квитки, а в залах влаштовували благодійну торгівлю. Для цього будували невеликі, ошатно прикрашені виставні й намети, у яких дами-добровольці продавали фрукти, квіти, ласощі та різні дрібнички. Чітких цін не було; кожен платив стільки, скільки міг чи хотів. Усі отримані від балу кошти витрачали на дитячі притулки, навчальні заклади, потерпілих від стихійних лих тощо. Були також і сільські свята, що відбувалися влітку на дачах і в заміських маєтках. Вони включали, окрім балу, концерти, вогнички. Танцювали тут найчастіше просто під небом чи на галявинах у величезних наметах серед парку. Бальна урочистість того часу була схожою як у Франції, так і в Англії та Росії. Як великосвітський, так і провінційний бал на початку XIX століття мав чітку композицію. Він починався польським танцем (полонезом). Протанцювавши хвилин п'ять, знатні літні люди сідали грати в карти, а замість них починали танцювати молоді, котрі з нетерпінням чекали другого танцю – вальсу. Однак не вальс був верхівкою балу. Із завмиранням серця дівчата чекали мазурки. Мазурку танцювали з численними вигаданими фігурами та чоловічим односпівом, що лежить в основі танцю. І самоспівак, і розпорядник мазурки повинні виявляти винахідливість і здатність імпровізувати. "Мазуркова балаканина" вимагала поверхневих, неглибоких тем, але також цікавости і гостроти розмови, здатности до швидкої епіграматичної відповіді.

Віденський бал. Ніде такого розквіту і піднесення не набули бали, як у Відні. Кажуть, що повітря Відня наповнене музикою. У літні вихідні це дійсно так. У незліченних концертних залах, у парках і на вулицях звучать вальси Штрауса і серенади Моцарта. Цей класичний коктейль, доповнений розміреним постукуванням фіакрів, і створює неповторну атмосферу австрійської столиці. Відень, який виник на місці римського військового табору - останнього притулку імператора Марка Аврелія, за свою історію пережив дві турецькі навали, чуму, злуку, штурм армій Маліновського і Толбухіна, десятилітню обсаду військ союзників. Але світову його славу складають не історичні, а музичні події. У вересні в Відні починається музичний сезон. З усього світу в Австрію з'їжджаються знаменитості: хто показати себе, а хто і просто послухати. У віденській опері - Staatsoper - йдуть перші вистави. Квитки від 30 доларів до тисячі. Восени, узимку і навесні музичні фестивалі не встигають змінювати один одного. Відень – батьківщина вальсу і короля вальсів Штрауса – віддавна й донині зберігає за собою титул світової столиці балів. Щороку в бальний сезон у Відні відбувається більше двохсот різних балів.

У 1807 році відбулося відкриття знаменитого в історії вальсу залу Шперль, в якому вперше прозвучали твори Йоганна Штрауса (батька) і Йозефа Ланнера. У цьому залі вперше виконали більше, ніж чверть усіх 250 творів Штрауса, багато з яких мають назви, так чи інакше пов'язані з іменем залу – як, скажімо, “Святковий вальс Шперль” чи “Галоп Шперль”. Тисячі свічок у величезних кришталевих люстрах освітлювали розкішні зали, прикрашені квітами і пальмами, на численних прекрасно обставлених столах у сусідніх приміщеннях гості їли, пили, жартували і сміялися. Мешканці Відня були просто схиблені на танцях. Їхня божевільна пристрасть доходила до того, що в розпал масляниці на численних балах в один вечір можна було нарахувати до 50-ти тисяч гостей – і це в місті, яке у ті часи нараховувало менше, ніж 200 тисяч жителів. Характерний приклад – на балах було передбачено спеціально обладнані кімнати, пристосовані для народження дітей, оскільки віденські жінки, навіть будучи вагітними, будь-що бажали танцювати на балу. Вальс на довгі роки, а краще сказати - десятиліття, став візитною карткою столиці австрійської монархії. Дотепер слово “вальс” одразу асоціюється з Віднем і Штраусом. Маючи поважний – більш ніж двохсотлітній вік – вальс дотепер зберіг свіжість і молодість, його з задоволенням танцює і молодь, і пенсіонери, а любов до вальсу не залежить від соціального стану.

Чи прямує Оперний бал за часом? Мабуть, ні. Однак казка ніколи не буває сучасною. І поки залишаються люди, що бажають взяти участь у казці, поки є молоді юнаки та дівчата, що уявляють себе принцом чи принцесою, які танцюють вальс на паркеті, віденський бал буде існувати, – адже кожна казка невмируща. Та потрапити на бал не просто. Насамперед потрібно написати лист на ім'я Бального комітету і запастися терпінням – найчастіше чекати потрібно не менше року, щоб одержати довгоочікуваний квиток. Найскромніший квиток на бал цього року коштував не менше 200 доларів, а власна ложа – 15000 доларів. Шістдесят тисяч розкішних троянд прикрашали і наповнювали чудовим ароматом зал. Серед гостей були: президент і канцлер Австрії, президенти Фінляндії і Словаччини, блищала своєю нев'янучою красою Клавдія Кардіналі. Кожен мешканець Відня вважає своїм обов'язком відвідати хоча б один бал. В усіх, навіть небагатих будинках, для цього випадку зберігаються довгі бальні сукні і фраки. Іноземців на бали також пускають. Фраки і сукні можна взяти напрокат. Ціна квитків різна: від декількох десятків доларів до декількох тисяч. Узагалі, вартість вхідного квитка залежить не стільки від престижності заходу, скільки від несамовитості публіки. Hаприклад, на бал у колишню резиденцію Габсбургів, палац Schonbrunn, де збирається середній клас, можна потрапити всього за $70. У Staatsoper, де збираються європейські аристократи, - за $1.000. Це потанцювати. Якщо ж просто подивитися з гальорки, то в кілька разів дешевше. Історія балів у Львові. Танцювати і бавитися львів’яни любили завжди. Танцювали навіть у такі часи, коли й танцювати не випадало. Звернемося до історії виникнення балів у Львові. Один з перших документальних спогадів про львівські бали припадає на мемуари французького посла. Він згадує, що на честь приїзду французької делегації до Львова, протягом 1482-1483 років було організовано святковий бал.  Як виглядали львівські бали можемо побачити на гравюрі, датованій ХVI ст. Але перші масові бали почали влаштовувати у 60-их рр. ХVIII ст. підприємці Гемпель і Девільє, які прибули з Варшави. Їхні бали відбувалися у приватних будинках. Танцювальна лихоманка захоплювала львів’ян зазвичай узимку, до Великого Посту. Коли ж до влади у Львові прийшли австрійці, балів (так званих Burgerbal) стало ще більше.

Право на проведення балів свідчило про престиж господарів, які давали бал. Цікавим є один історичний момент: в 1792р. підприємець Генріх Булла викупив костел францисканського монастиря і здобув право на 15 років організовувати бали у цьому приміщенні. Ці забави набули гучної слави, хоч і квитки були недешеві – 15 крейцерів. Кількість проведених того часу балів вражає. Так, у 1806 році з 26 січня по 18 лютого відбулося 13 балів. 26 січня 1806 року на балу було понад 900 осіб. Сучасники описують ті бали як надзвичайно яскраві і розкішні заходи, на яких кожна деталь (від інтер’єру до костюмів і зачісок) віддавала належне моді. Переконатися в цьому наочно можемо завдяки гравюрі Гестенбергера, на якій змальована редута у Львові: бачимо купців, факторів, адвокатів, військових, поміщиків, що юрбою тиснуться в зали, осяяної жирандолями. В той час модниці захоплювалися французькими новинками, але ексклюзивним вбранням була грецька туніка, виготовлена з прозорої тканини, з глибокими розрізами і високо розміщеною біля лівої ноги гірляндою з хвостом, вона складала враження, ніби Олімп спустився до Львова. Серед танців всевладно панував віденський вальс.

Cлід зазначити, що львівський бал мав свої особливості, яких не було в подібних заходах інших міст. Відрізнявся він передусім компактністю товариських угрупувань міста (йдеться про інтеліґенцію і заможне міщанство), а також виразним відокремленням певних ремісничих фахів. Товариські гурти збирались на великих балах незалежно від фаху: купці з лікарями, адвокатами, освітянами. Старі міщанські родини, які поколіннями вростали в життя міста – Рідлі, Увєри, Товарницькі, Гефлінгери, надавали спеціяльний тон балам, якому підпорядковувалися всі інші учасники забав.

Великі публічні бали були фактично єдиним місцем зустрічі аристократичних та поміщицьких родин із львівським міщанством, котре пишалось середньовічними традиціями. Пізніше, вже в ХХ ст., бали змінили свій вигляд, їх проводили за сприяння створених клубів інтеліґенції, літературних і мистецьких угрупувань, салонів.

Формально бали в Україні скасував більшовицький переворот. Нове революційне, масове мистецтво було ворожо налаштоване до елітарного балу, однак він тільки перетворився, а не зник остаточно. Бал у сучасній культурі розшарувався на конкурси бальних танців, строгих і обмежених, з високим рівнем підготовки, невеликою кількістю учасників, обов'язковою програмою танців і легкодоступні дискотеки. В наш час історія балів відновлюється і стає доброю традицією. Звичайно, неможливо зовсім точно відтворити Віденський бал, але, зберігаючи звичаї, ми створюємо “сучасні бали” для навчання відчуття прекрасного і того поняття, що коли зібрання одержує естетичну насолоду, це має бути ще комусь корисно. Сьогодні всі бажаючі, озираючись на досвід попередніх поколінь, можуть долучитись до цієї благородної справи.

(За матеріалами Львівського державного університету,

кафедра хореографії, лекція «Бали: історія та сучасність»)