Сьогодні для усіх небайдужих до світу культури інформація, яку ми жваво обговорюємо щороку: друга субота вересня- День українського кіно.

День українського кіно з’явився в календарі українців у 1996 році – саме тоді він був введений указом Президента України Леоніда Кучми. 

Кінематограф в Україні має досить довгу історію – в Україні вперше демонструвався фільм в грудні 1896 року – в не дуже пристосованому для цього приміщенні Харківського оперного театру. Зняв і продемонстрував  той фільм фотограф Альфред Федецький.

У 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, серед всього іншого вдалося зробити робочою Київську кінофабрику (в 1928 році), яка згодом перетворилася на кіностудію імені Олександра Довженка. Перший звуковий фільм у країні вийшов у 1930 році – це була документальна стрічка Д. Вертова «Симфонія Донбасу». Серед тепер вже легенд українського кіно багато імен і наших земляків з Полтавщини (див. іформацію попередніх років), та видатним митцем, чиє ім'я вписано в історію світового кінематографа залишиться сценарист і режисер Олександр Довженко. На час створення його кінострічок він ніяк не уявляв, що  вони зможуть полонити глядачів світу на довгі роки, а просто хотів спробувати увіковічнити красу землі України, зазняти для наступних поколінь, як зріє хліб на українських полях, як дозрівають яблука в багатющих садах, як дощі миють і просвітлюють день, сповнений важливих людських турбот... У цьому і криється секрет величі й успіху багатьох наших митців: просто і щиро творити задумане, з великою любов'ю до людей та своєї рідної землі.

Коли проходжу вулицями Полтави, яка розростається в усі сторони, і бачу, що декілька новозбудованих висотних будинків на околиці міста започатковують вулицю імені Сергія Параджанова- видатного українського режисера вірменського походження середини ХХ століття, розумію, що наше місто ніколи не втратить ознак духовної столиці, а ви навчатиметеся прекрасному на прикладах, які навколо вас.

Коли випускники вже знайомого вам класу (хто заочно, хто бував у нас-2008р.) зібралися на зустріч через 5 років і хвалилися досягненнями, один із них, журналіст, сказав, що пише про українське  кіно. Ми вражалися,  бо було не зрозуміло, чи є майбутнє у кіно в нашій країні. Зараз, коли промайнуло ще 5 років, ми чітко бачимо, що кінематограф в Україні є і розвивається. Головне вчасно розгледіти перспективи, вірити і наполегливо працювати над втіленням мрій та планів.

Мрійте! Мисліть! Дійте! Вірте в себе та Україну!

 Приємних вихідних.   З Добром-GV